Мала Виска за офіційними даними була заснована 1752 року, коли на береги Висі для проживання прибули переселенці з Молдавії. На ті історичні часи територія в басейні Південного Бугу мережилася фортецями і поселенцями, що створювалися для захисту імперії від спустошливих набігів войовничих сусідів з півдня і заходу. Серед переселенців були не лише молдавани, а й серби, чорногорці, болгари.
1768 року власницею 8443 десятин землі під поселенням, а разом і 918 селян стала поміщиця княгиня Кудашева. Про цей період історії міста свідчить куток, що має неофіційну назву Князька, а також старі будівлі колишнього маєтку на березі Висі.
Головною вулицею містечка, де жваво розвивалася торгівля (виник базар), була нинішня вулиця Київська. У другій половині ХІХ ст.. новим господарем майна, земля і поселян став дворянин Улашин.
1885 року введено в дію першу лікарню, а 1886 рік вважається роком відкриття в Малій Висці церковно-приходської школи. У 1910 було відкрито земську двокласну школу (нині тут діє гімназія). 1899 року промисловий потенціал містечка складали паровий млин, два водяні млини, кілька вітряків, олійня, два десятки крамниць. У 1899 році став до ладу цукрозавод, який обслуговувало 400 працівників. У 1908 запрацював спиртовий завод. До промислових підприємств пролягла залізнична колія а з 1915 року через Малу Виску пішли перші прямі потяги на Одесу.
Вирувало і культурне життя міста.
Маловищани не стояли осторонь подій, що розвивалися на теренах царської Росії у 1914 (перша світова війна), 1917 (революція в Петрограді) та 1918-1919 роках (Громадянська війна). Вулицями міста проходили загони війська С.Петлюри, червоноармійці, григорівці, махновці, денікінці…
По закінченні війни Маловищани активно взялися за звичну для себе справу: ростити хліб, займатися садівництвом, тваринництвом, виробництвом цукру, спирту, борошна, олії, торгівлею тощо. Цьому сприяли і природні умови – наявність пасовищ, родючої землі, а також транспортне сполучення з великими містами.
Але згодом маловищан чекало нове випробування – примусова колективізація і голодні 1932-1033 рік, про страшні наслідки яких нині нагадує пам’ятний знак жертвам Голодомору, встановлений уже в наші часи поблизу міського парку.
До речі, сам парк було закладено 1937 року, тоді ж інтенсивно забудовувалася нинішня центральна частина міста. Життя налагоджувалося, та на заваді мирній праці стала війна з фашистами. До війська було призвано більше двох тисяч маловищан, 673 наших земляків не повернулися з фронту, військовий льотчик І.М.Сухомлин став Героєм Радянського Союзу. Період окупації міста тривав з серпня 1941 по березень 1944. У пам’яті маловищан зберігаються й епізод січневих боїв 1944 року, коли рейдом підрозділів 8-го Олександрійського мехкорпусу було завдано значної шкоди окупантам.
Під час березневих боїв за визволення міста загинуло 76 солдатів і офіцерів, які поховані в братській могилі в центральній частині міста.
Зруйноване фашистами місто маловищани відбудували швидко. Уже в жовтні 1944 запрацював цукрозавод, відновленою колією пішли пасажирські і вантажні потяги, у 1948 році став до ладу новозбудований спиртовий завод. У повоєнні і подальші роки у місті запрацювали завод сухого молока, теплова електростанція, яка «живила» цукрозавод, комбікормовий завод, станція техобслуговування автомобілів, залізничний вокзал, будинок культури, шість шкіл і дитсадків, нова лікарня і поліклініка, аптека, станція переливання крові. З 1986 року в Малій Висці відкрито профтехучилище для підготовки спеціалістів робітничих професій. Завершено будівництво житлового мікрорайону «Вись», який і нині приростає новими об’єктами інфраструктури що мають для міста як практичне функціональне значення, так і сучасний естетичний вигляд.
Нині Мала Виска торує свій шлях до містечка з європейськими цінностями, приростаючи новими сучасними виробничими, культурними, духовними об’єктами. За відсутності великих промислових підприємств дедалі більшого значення набуває розвиток малого і середнього підприємництва, залучення бізнесових кіл до участі у розбудові інфраструктури міста, яке є привабливим для потенційних інвесторів і як територія з високим виробничим потенціалом, і як потужний осередок духовності і культури Надвисся.
Історію і минувшину рідного краю, починаючи з часів сивої давнини і до нашого часу, досліджували наші знані і відомі земляки-краєзнавці О.С.Ковтун і Г.М.Перебийніс, патріот і ентузіаст В.К.Топчій, журналіст Г.О.Красний.
Наша земля народила і дала сили для розвитку і росту багатьом відомим, знаним і авторитетним діячам у різних сферах діяльності.
Нам, сучасникам, берегти, розвивати і примножувати славну історію свого рідного міста, назва якому – Мала Виска.
Григорій Миколайович Перебийніс—заслужений учитель України, краєзнавець. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив географічний факультет Одеського педагогічного інституту (195 2). Все життя трудився на педагогічній ниві - пройшов шлях від учителя молодших класів до директора Маловисківської середньої школи №3- Саме в цій школі став заслуженим учителем України, відмінником освіти УРСР та СРСР, науковим кореспондентом ЩЦ педагогіки. Учасник міжнародних науково-практичних конференцій, делегат з'їздів учителів СРСР та УРСР. Працював викладачем кафедри педагогіки Кіровоградського педагогічного інституту (1982-1986), директором Маловисківського районного історико-краєзнавчого музею (1982-2002). За визначний внесок у розвиток народної освіти відзначений державною стипендією. Автор та співавтор16 книг та понад 300 статей. Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені В. Ястребова.
Володимир Якович Бровченко (1 червня 1931, Мала Виска — 20 серпня 2013) — українськийпоет та громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв України.
У 1973—1979рр. — головний редактор журналу «Дніпро», з 1979р. — голова правління Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном. Друкується з 1953р.
Автор збірок «Шумлять жита» (1956), «Зустрічайте сонце» (1959), «Нерозстріляні зорі» (1966), «Найдорожче» (1981), «Навперейми літам» (1981), «Повернення з літа» (1985),роману у віршах «Як Мамай до Канади їздив» (1984) та ін.
Деякі поезії покладено на музику.
Окремі твори Бровченка перекладено російською та англійською мовами.
Оссовський Петро Павлович (18 травня 1925 року) – народний художник СРСР, лауреат Державної премії СРСР, лауреат міжнародної премії ім.М.Шолохова, дійсний член Російської Академії мистецтв, основоположник «суворого» стилю в мистецтві, один з видатних митців ІІ половини ХХ століття.
Петро Павлович Оссовський народився у с. Мала Виска на Кіровоградщині 18 травня1925 року. І хоча у Малій Висці прожив лише шість перших років, саме її вважає своєю«землею обітованою», адже, за словами художника, вона — "моя Вкраїна - Україна"
Відомі люди Маловисківщини
Григорій Миколайович Перебийніс—заслужений учитель України, краєзнавець. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив географічний факультет Одеського педагогічного інституту (195 2). Все життя трудився на педагогічній ниві - пройшов шлях від учителя молодших класів до директора Маловисківської середньої школи №3- Саме в цій школі став заслуженим учителем України, відмінником освіти УРСР та СРСР, науковим кореспондентом ЩЦ педагогіки. Учасник міжнародних науково-практичних конференцій, делегат з'їздів учителів СРСР та УРСР. Працював викладачем кафедри педагогіки Кіровоградського педагогічного інституту (1982-1986), директором Маловисківського районного історико-краєзнавчого музею (1982-2002). За визначний внесок у розвиток народної освіти відзначений державною стипендією. Автор та співавтор16 книг та понад 300 статей. Нагороджений орденом «Знак Пошани», медалями. Лауреат обласної краєзнавчої премії імені В. Ястребова.
Володимир Якович Бровченко (1 червня 1931, Мала Виска — 20 серпня 2013) — українськийпоет та громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв України.
У 1973—1979рр. — головний редактор журналу «Дніпро», з 1979р. — голова правління Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном. Друкується з 1953р.
Автор збірок «Шумлять жита» (1956), «Зустрічайте сонце» (1959), «Нерозстріляні зорі» (1966), «Найдорожче» (1981), «Навперейми літам» (1981), «Повернення з літа» (1985),роману у віршах «Як Мамай до Канади їздив» (1984) та ін.
Деякі поезії покладено на музику.
Окремі твори Бровченка перекладено російською та англійською мовами.
Оссовський Петро Павлович (18 травня 1925 року) – народний художник СРСР, лауреат Державної премії СРСР, лауреат міжнародної премії ім.М.Шолохова, дійсний член Російської Академії мистецтв, основоположник «суворого» стилю в мистецтві, один з видатних митців ІІ половини ХХ століття.
Петро Павлович Оссовський народився у с. Мала Виска на Кіровоградщині 18 травня1925 року. І хоча у Малій Висці прожив лише шість перших років, саме її вважає своєю«землею обітованою», адже, за словами художника, вона — "моя Вкраїна - Україна"
